Діти рідко прямо кажуть, що їм погано і потрібна допомога. Молодші ще не вміють розпізнавати власні переживання. Підлітки часто закриваються і відповідають лише «нормально». Батькам варто дивитися не лише на слова. Насамперед слід спостерігати за поведінкою. Саме вона першою показує, що з психічним здоров’ям дитини щось не так.
Експерти джерела наголошують: разові перепади настрою є нормальними. Коли зміни тримаються тижнями і посилюються, ігнорувати їх небезпечно.
Які зміни в поведінці мають насторожити
Перший сигнал — порушення сну та апетиту. Дитина може погано засинати, прокидатися серед ночі або спати надто багато. Водночас зникає апетит. Або з’являється бажання постійно заїдати стрес. Це фізіологічні маркери. Вони вказують, що нервова система дитини перевантажена.
Другий сигнал — різке зниження інтересу до того, що раніше приносило задоволення. Якщо дитина покинула гуртки, перестала гуляти з друзями, відмовляється від улюблених ігор чи хобі, це не просто втома. Це можливий прояв тривожності чи пригніченого стану.
Третій сигнал — зміни в емоціях. Підвищена дратівливість, спалахи агресії, плаксивість, раптові страхи. Або навпаки байдужість і замороженість. Насторожити має і регрес. Коли дитина, яка вже давно не мочилася в ліжко чи не смоктала палець, раптом повертається до цих звичок.
Окремо фахівці радять звертати увагу на скарги на здоров’я без видимої причини. Часті головні болі, болі в животі, нудота. У дітей тривога часто виходить через тіло. Повторювані скарги можуть бути не симуляцією, а реальним симптомом стресу.
Сигнали, що потребують негайної реакції, і дії батьків
Є червоні прапорці, за яких відкладати візит до фахівця не можна. Це розмови про небажання жити. Самоушкодження — порізи, опіки, синці, які дитина наносить собі сама. Різка втрата ваги, відмова від їжі. Втечі з дому чи школи. У таких випадках потрібна консультація дитячого психіатра або психолога. Не лише розмова вдома.
Найгірше, що можна зробити, — знецінити переживання фразами на кшталт «не вигадуй» чи «переростеш». Дитина має відчувати, що її чують і сприймають серйозно. Починайте розмову не з допиту, а зі спостереження. Наприклад: «Я помітив, що останнім часом ти мало спиш і не хочеш гуляти — що відбувається?».
Якщо зміни тримаються понад два тижні і заважають навчанню чи спілкуванню, варто звернутися по професійну допомогу. В Україні безоплатно можна отримати консультацію через сімейного лікаря за програмою медичних гарантій або на гарячій лінії психологічної підтримки. Головне — не залишати дитину наодинці з тим, що її турбує.
Залишити відповідь